Охоронці неба

На березі річки, де вечірнє світло тихо лягало на воду, жив маленький лицар на ім'я Роні. Його дерев'яний меч був таким же легким, як очерет, що коливався у вітрі. Листя на дереві шелестіло повільно, а бабки плавно літали над водою.

Роні слухав, як річка тихо дзюрчить, наче розповідає свої секрети. Потім він почув, як далекі пташки співають свої вечірні пісні. Звук став тихішим, перетворившись на легкий шелест вітру.

Раптом поруч з'явився маленький Тривожий Кущик. Він був зовсім не страшним, а скоріше кумедним з кумедними вусиками. «Привіт, Роні», — прошепотів Кущик, ворушачи листочками. Він не був тут, щоб налякати, просто сидів поруч.

Роні не проганяв його. Він знав, що Кущик приносить новини від охоронців неба. «Чи ти знаєш, що охоронці неба — це наші друзі?» — спитав Роні.

Лицар торкнувся теплого каменя на березі річки. Камінь був теплий від сонця і зігрівав його маленькі долоньки. Від цього Роні відчув спокій.

Щоразу, коли охоронці неба кричали, Роні знав, що це був їхній спосіб сказати: «Пора йти до фортеці, щоб бути у безпеці». Він пам’ятав, що ця фортеця — його улюблена ковдра, під якою можна сховатися.

Усе довкола сповільнювалося. Дихання ставало тихішим, тіні повільно танцювали на землі, а останні звуки вечора затихали. Роні розумів, що жодної небезпеки немає, і це добре. Під його ковдрою, разом із Тривожним Кущиком, тиша тривала далі.

І так, маленький лицар Роні заснув, обійнявши свій теплий камінь, і снив про охоронців неба, які завжди поруч, щоб подбати про нього.

✦Кінець✦